Мене звали Тимофій. Я був улюбленим котиком. Навіть не просто котиком, а частиною сім’ї. Мене любили, піклувалися про мене. Я був внуком, молодшим братиком та синочком. Мої шкіряні сприймали мене, як дитину, яка має шерсть. Я був незалежним, впертим, з характером) Я прожив чудове життя, сповнене любові та радості. Я їв найкращу їжу, був зацьоманим та щасливим.
Так сталось, що я захворів на рак і він мене переміг. В самому кінці я був міцним дідусем, але рак взяв гору. Метастази пішли в легені та лімфовузли. Моя старша сестричка не мала вибору і наважилась на евтаназію. Вона дуже плакала і не відходила від мене під час процедури. Я не був сам і тому мені не було страшно. Я просто заснув. Вона зробила правильний вибір, тому що мені було дуже боляче. Зараз я на небі і мені тут добре, я не хворію. Я бачив з хмаринок, як сестричка ховала мене. Як тендітно та обережно накривала мене ковдрочкою, як стелила мені мʼякеньке покривальце. Як цілувала мене на прощання. Ми ще побачимось колись і я зустріну свою сімʼю. Сімʼю, яка мене дуже любить і завжди буде памʼятати.
