Олександр Бондар

Бондар Олександр Володимирович (нар. 21 травня 1989, с. Торчин, Коростишівський район, Житомирська область, Україна) – учасник російсько-української війни солдат 116 окремої механізованої бригади, з’єднання Сухопутних військ ЗС України. Зміст • 1. Життєпис • 2. Військове звання • 3. Особисте життя • 4. Нагороди та відзнаки • 5. Загибель • 6. Вшанування пам’яті 1. Життєпис Народився 21 травня 1989 року в селі Торчин, Коростишівського району Житомирської області у звичайній українській сім’ї, де проживав з мамою, татом, братом та сестрою. В рідному селі закінчив навчання в 2004 року 9-ть класів гімназію та вступив до Житомирське професійно-технічне училище і по закінчуванню його здобув професію електрогазозварника. 25 жовтня 2007 році був призваний на строкову військову службу до 22 жовтня 2008 року. 2. Військове звання Солдат (з 2022) 3. Особисте життя Вперше одружився у вересні 2009 року та від першого шлюбу має сина Дмитра. Але так склалося у жовтні 2010 році розлучилися та повернувся до своєї родини та в рідне село, де прожив та працював на фірмі з виготовлення пам’ятників, шліфування каміння та вироблення з граніту. У 2016 році познайомився з другою дружиною Юлією ( одружилися 16.03.2023) і в 2018 році переїхав до міста Конотоп Сумської області, де й знайшов свою другу сім’ю. У 2019 році поїхав на заробітки в Польщу де працював до 2022 року. Після початку повномасштабного вторгнення, Олександр повернувся в Україну, щоб захищати її свободу та залежність. 12 грудня 2022 року пішов добровольцем, де він був направлений у військову частину А 4722 Львівської області. 4. Нагороди, відзнаки Орден за мужність ІІІ ступеня (20 січня 2024 року) посмертно Почесне звання громадянина Конотопа ( 6 грудня 2023 року) посмертно 5. Загибель Загинув Олександр Бондар під час бойового завдання 16 вересня 2023 року в результаті артилерійського обстрілу у Запорізькій області, в районні населеного пункту Роботино. 6. Вшанування пам’яті У навчальному закладі де Герой навчався, встановили Дошку Пошани загиблому воїну, також в місті Конотоп Сумської області встановили на «Алею Пошани» біля Міської Ради. Олександр — неймовірно розумна та світла людина, з теплотою згадують його рідні та побратими. Він цікавився військовою історією, хотів побувати хоча б один раз в горах, чого вже не здійснити. Війна забирає найкращих. І це те, чого ми ніколи не зможемо пробачити росіянам навіть за сотні років. Нам бракуватиме в цьому житті чоловіка, сина, батька, брата, вірного друга та доброї, сонячної людини з великої літери. Саша вибрав собі позивний «Граніт» скоріше за все не через роботу, а через те що він стійкій як граніт та людина з великої літери. Який заради нашого життя, відав своє. Протягом нашого життя біль, сум та журба не полишить нас ніколи.