Про мене
моє псевдо «Тихий». навіки в строю 93 омбр «Холодний Яр».
я старший сержант, учасник Революції Гідності, ветеран АТО та ООС, доброволець 2014-го року. цивільного життя в мене було небагато, але коли зʼявилась недовга можливість — був лісником. я дуже люблю природу, знаходив в ній спокій, тож ця професія була моєю мрією.
посмертно нагороджений званням «Герой України». на жаль, я не зміг отримати цю нагороду особисто. я ніколи і не думав, що колись буду удостоєний такої честі, адже я просто військовий, який виконував свою роботу. такий, як і інші. так я завжди казав своїй сімʼї, а вони на мене трошки сварились за ці слова, кажучи «ти найкращий Герой». це так незвично для мене… бути Героєм.
народився в селі Старосілля, Чернігівської області. з дитинства був патріотом — дуже любив історію, особливо захоплював бій під Крутами. співав патріотичні пісні, улюблена — «лента за лентою», я часто вмикав її своїм дітям — Катрусі і Богданчику.
дуже люблю солодке, особливо смаколики своєї дружини Наталі, вона в мене кондитерка. мені не можна було їсти багато солодкого після поранень, бо одразу починала боліти голова. але я завжди радів її кулінарним експериментам. на кухні з тарілкою для добавки я завжди стояв найперший.
у 2014 році, після Революції Гідності, на першій хвилі призову добровольцем пішов служити в батальйон «Київська Русь». у складі АТО прослужив чотири роки, пройшов гарячими точками: на першій лінії на горі Карачун, Піски, Авдіївка, Іловайськ, Волноваха, Щастя — цей список можна довго продовжувати. на жаль, отримав інвалідність другого ступеню внаслідок військових дій. але не міг сидіти вдома, коли ракети почали літати над головами моїх дітей.
під час повномасштабної війни я брав участь у звільненні Київщини, згодом Харківщини — Ізюму та Салтівки. потім — Бахмут, Соледар і знову Бахмут. при обороні Соледару отримав важке поранення в руку, але не зміг залишити своїх побратимів, тому повернувся в стрій. вдома постійно робив вправи, аби хоч трохи мати змогу керувати рукою — було важко, але в мене виходило.
я професійний оператор протитанкових керованих реактивних снарядів. на моєму рахунку понад 250 пострілів — так кажуть в бригаді. загинув я 18 лютого 2023 року в боях за місто Бахмут. на той час тимчасово став командиром роти. для мене було найголовнішим вивести з того пекла моїх хлопців — навіть ціною власного життя. так і сталось. я не міг їх підставити, бо вони більше, ніж друзі. вони — побратими.
17-го лютого я востаннє говорив зі своєю сімʼєю по телефону. тоді був приліт КАБу, в мене дуже боліла голова, але я завжди знаходив хвилинку, аби їм подзвонити. для мене це було важливо. вони сказали, що мене дуже люблять. і я теж відповів, що дуже сильно їх люблю. це останні слова, які прозвучали для них від мене.
мені так шкода… я хотів сказати набагато більше… я хотів бути поруч. я хотів спробувати нарешті пожити спокійним цивільним життям. хотів відпочити…
я вас теж люблю, моя малишня. я тебе теж люблю, моя Наталі.
~~
тату, ми тебе дуже сильно любимо. нам так тебе не вистачає. не проходить ні дня, аби ми про тебе не згадували. хочеться думати, що це все страшний сон, ми прокинемось, ти відкриєш двері, зайдеш своїми гучними важкими берцями додому. ми всі обіймемось і будемо все життя разом. все життя.
приходь до нас у снах, якщо тобі не важко і не боляче. ми завжди чекатимемо тебе. завжди.
Читати далі
