Максим Петрушевський

привіт всім. суєта капець, роботи завал, справляюся в стані «добре». ситуація Авдіївка. (прим.: голосове повідомлення, цитата) я - Петрушевський Максим Миколайович, старший сержант 53 ОМБр. життя мене мотає з 2014 року, але тримаюся, бо інакше ніяк. народився я у Кривому Розі. у дитинстві, знаєте, був хуліганом, але вихованим :). спитаєте як? ну, мама у мене хороша була, а часи тоді були… друга у мене вбили, і заробився я у бігуни. https://megogo.page.link/9LJZis3bFmSGkSp77 (прим.: посилання на подкаст про підліткові банди «бігунів» у 80-90-х роках, де Максим розповів про свою історію) потім захотілося мирного життя, то я вивчився і пішов працювати на завод. через деякий час народилася моя гордість, моє джерело сил - донечка Тетяна. я, може, не найкращий батько, але стараюся зі всіх сил бути поряд, навіть коли я далеко. принаймні вона мені каже, що я найкращий. коли почалась війна, то я думав, багато думав. потайки від всіх я пішов добровольцем в 93 бригаду. ото сміху було, коли мама дізналася :). вона ніби відчувала, постійно казала: «Максиме, ти точно вдома? не бреши». я був не вдома, я так відчував. довгий і неймовірно складний шлях був попереду, але я йшов заради сімʼї і сімей. занесло на Донецький аеропорт і село Піски, шахту Бутівку. із сапера перекваліфікувався в гранатометчика. хто там казав, що старшим складно вчитися? я всім дав жару. на диво я звідти вибрався. після 2015 року я остаточно зрозумів, що нарешті знайшов своє призначення, хоч і намагався іноді відійти, бо мама і донечка дуже хвилювалися. але вони прийняли мій вибір і підтримували. 2022 я зустрів у Волновасі, думав це кінець, бо куди далі випробовувати долю? але і звідти вибрався! ціна була велика, та і наступні місяці були пеклом (2014 у порівнянні квіточками був). влітку вибрався до сімʼї, стало трохи легше, далі знову на виклик. Бахмут, запорізький напрямок, Авдіївка… я завжди тримався, незважаючи ні на що, і Танюшку до цього привчав. вона в мене сильна, хоч сама в це не вірить. бувало, виграла вона якийсь конкурс чи олімпіаду, і я їй казав: «ну от бачиш? а ти в себе не вірила. ти у мене найкраща молодчинка». я знаю, що їм боляче. але також знаю, що Таня про все попіклується. про сімʼю, де загинув мій побратим і залишилась у нього мама і донечка попіклується. про маму мою, бо бідна моя мама… про своє майбутнє, яким я вже завчасно пишаюся, теж попіклується. я в неї вірю, а мені пора на спочинок. думаю, заслужив).