Про мене
Про мене найкраще скажуть ті, хто любили..
Наша Анічка, Анютка, наше сонечко, найкраща донечка і сестричка.
Ти була неймовірно сильною жінкою і водночас доброю, хоча завжди вміла постояти за себе — як у дитинстві, так і в дорослому віці.
Твоєї енергії й сили вистачило б, щоб долетіти до зірок і назад, але зараз ти десь там, на небі, сяєш серед них.
За що б ти не бралася — у тебе виходило. І не просто виходило, а з ефектом "вау".
Якщо лижі — то чорні гірки й карколомні спуски. Якщо аматорський пляжний волейбол — то з часом команда і системні тренування. Якщо підводне плавання — то з сертифікатом. Якщо подорожі — то яскраво й незабутньо.
Ти мала крутий атлас, де відмічала країни, в яких побувала, і ті, куди ще планувала поїхати.
А мрія про Арктику й пінгвінів так і залишилася мрією...
Ти неймовірно любила море, й захоплення останніх твоїх років забрало тебе в нас.
Яхтинг, навчання на капітана, регати, перемоги і та гонка, що стала для тебе останньою. Ти так цим насолоджувалася, так горіла — твій планер був розписаний до кінця року з датами регат. Але недолугі дії твого останнього капітана призвели до трагедії, яка забрала тебе в нас.
Де б ти не з’являлася — там ставало весело й яскраво. Неймовірно багато людей сумують за тобою, але найбільше — твої батьки і я, твоя сестра.
Ти мала велике серце, бо дуже багато людей, про яких ми навіть не знали, написали, як ти їх підтримувала і допомагала, хоча ти ніколи про це не розповідала.
Анют, мені так не вистачає тепер у житті людини, якій можна було розповісти все-все і отримати підтримку — саме ті слова, що дають силу рухатися далі.
Ти багато років уже не жила в Україні, але як же тобі боліло через війну... Ти постійно звіряла наші новини з тими, що транслювалися у Франції, і говорила про це вголос у публічному просторі.
Збори, біженці, мітинги на підтримку України — нічого не проходило повз. Коли інші губилися, ти підхоплювала, організовувала і керувала.
А ще, Анютко, ти мріяла про сім’ю, про справжнього чоловіка поруч, з яким можна розділити все… Та ви так і не зустрілися.
Кожен твій приїзд додому був для нас святом і подією. А тепер немає кого чекати батькам, немає для кого готувати твої улюблені страви, немає кому організовувати цікаві заходи й подорожі.
Сумуємо за тобою. Немає слів, щоб передати, як...
Болить не менше, а з кожним днем — більше, бо приходить розуміння, що це назавжди.
Спочивай з Богом, наш ангеле, і приходь хоч часом у снах...
З любов’ю, рідні
Читати далі
